Талалаївська громада прощалася із молодшим лейтенантом Андрієм Степановичем ІЛЮШИКОМ
І знову Красний Колядин оповитий сумом. 5 серпня тут прощалися із молодшим лейтенантом Андрієм ІЛЮШИКОМ, який 1 рік і 7 місяців вважався зниклим безвісти.
Ілюшик Андрій Степанович народився 12 листопада 1988 року в с. Красний Колядин Талалаївського району Чернігівської області. Зростав веселим, доброзичливим і допитливим хлопчиком. Із ранніх років його цікавив світ навколо.
Андрій прагнув усе пізнати, зрозуміти та дослідити. Ця дитяча допитливість з роками переросла в щиру любов до природи, мандрів і рідного краю. Після закінчення місцевої школи Андрій вступив до Ніжинського держаного університету ім. Миколи Гоголя на природничий факультет за спеціальністю «Географія та біологія».
Особливо захоплювався туризмом. Щороку разом з групою студентів-туристів відвідував і досліджував Крим і Карпати. Згодом і сам очолив туристичну групу. Дуже любив український Крим і мріяв знову повернутися туди, щоб відкрити для себе нові місця.
Не менш дорогими його серцю були Карпати. Востаннє він побував там вже під час повномасштабного вторгнення. Андрій любив ліс, природу та риболовлю.
Після закінчення університету Андрій проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Після служби пробував себе у різних професіях. Працював на будівництві в Києві та Чернігові.
Певний час працював у Польщі, де на власні очі бачив європейський стиль життя, проте завжди переживав за Україну та душею залишався вдома. Тривалий час Андрій працював консультантом у ПУМБ Банк.
Андрій любив читати, особливо цікавився історією та географією України.
Завжди відрізнявся енергійністю та активністю, щиро захоплювався спортом. Був активним членом місцевої футбольної команди селища Талалаївка. Для своїх однокомандників він був надійним гравцем, вірним другом і людиною з незламним спортивним духом.
У березні 2024 року Андрій свідомо став на захист рідної землі, долучившись до лав ЗСУ. Згодом був призначений на посаду командира взводу. Про військову службу розповідав мало. Був небагатослівним і майже нічого не розповідав рідним, адже не хотів їх турбувати.
26 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Чумацьке Покровського району Донецької області Андрій зник безвісти. Довгі місяці сподівань, очікування, невідомості та молитов завершилися гіркою звісткою.
Андрій був люблячим чоловіком і батьком. Він мав сина Владислава, який тепер готується до важливого етапу свого життя – навчання у школі. На превеликий жаль, батько не поведе за руку свого синочка до першого класу, не почує його перший шкільний дзвоник...
Вдома на свого Героя не дочекалися найдорожчі люди: мама, тато, брат, сестра, племінники, дружина та маленький син Владислав.
Андрій назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, односельців та всіх, хто його знав, як добрий, щирий, мужній і відданий своїй Батьківщині.
Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна! Щиро співчуваємо його родині! Вічна пам’ять і вічна слава Герою!
