НЕВТОМНІ РУКИ, СЕРЦЕ ЗОЛОТЕ…
Ще на початку воєнного літа 2022-го сільська староста із Корінецького Ніна КРИСЬКО розповідала, що у їхньому селі є жінка-майстриня із пошиття одягу, яка зможе шити натільну та постільну білизну для госпіталів. Тим же літом сільські жінки зробили серйозні ревізії у своїх скринях. Все із бавовняних, лляних тканин, що лежало там «про чорний день», повитягували та віддали на пошив із нього простирадл, наволочок, трусів для поранених.
Бо яке ж іще більше лихо, ніж війна, може бути у цьому світі, які дні найчорніші… А давати лад усій тій тканині взялася Любов ЦИРУЛІК. Скільки всього пошила відтоді — не рахувала. Тисячі! Шиє і тепер білизну, коли є із чого. На жаль, матеріалу не так і багато вдається зібрати, а от запити не зменшуються. А ще цієї зими Любов Олександрівна шиє теплі пояси військовим. На їх виготовлення ідуть шарфи, хустки, які залежалися у шафах, а тепер знаходять нове життя.
— Люба Олександрівна вже давно наша сільська людина, — розповідає староста. — Ми до неї звикли, та і вона до нас, від грудня 2012-го живе в Корінецькому.
— Так. І я звикла тут, — говорить жінка, — та душа проситься у рідний Чугуїв. Я так давно там не була… Ви ж розумієте, як кожній людині хочеться хоч іноді поїхати туди, звідки ти родом, де виростав, де батьки похоронені, де живуть всі спогади…
При згадці про рідний край, у очах жінки з’являється непроханий блиск сльози. Навіть при найбільшому бажанні і можливості, хтозна коли можна буде поїхати туди, адже загарбники безкінечно обстрілюють Харківщину. Виростала Любов у місті, в сім’ї військових. З військовим і одружилися, народили доньку і сина. Та не склалося життя сімейне.
Як найкращі часи, згадує ті, коли працювала за спеціальністю на підприємствах Чугуєва, Харкова. Вона — майстер із пошиття верхнього одягу. За зміну по 10 штук дублянок шила! Важко, але подобалося. У Харкові зустрілися і з Миколою, з яким поєднали долі. Він родом із Корінецького, отож, від 2001-го, коли стали жити разом, разом і в село приїздили до його батьків. Вони старіли, хворіли, згодом свекруху хвороба звалила у ліжко. Залишилися доглядати їх спочатку син, потім і невістка. Після смерті батьків можливо б і знову поїхали у місто, та настигла нова біда. Чоловік пережив інсульт і вже десятий рік як розбитий паралічем. Увесь цей час незмінно доглядає його дружина Люба.
— Коли летять шахеди вночі, — розповідає жінка, — так боюся, щоб не впав який на хату, думаю, я можу вискочить, а Колю ж як рятувати?! Тільки робота і рятує від поганих думок. Знаю, що роблю потрібну справу. Кожну річ шию з любов’ю, буває, так плачеться… До речей говорю, як до наших хлопців-захисників… Не підраховую, просто шию. Ці теплі пояси, впевнена, виходять чудові. Отож, не скупіться віддати непотрібні вдома речі. Я їм дам друге життя — вони зігріють наших захисників!
На фото: Любов ЦИРУЛІК за роботою.
Текст і фото
Олександри ГОСТРОЇ.
