НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ ПОСМЕРТНО
У День захисників і захисниць голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус та командувач ОК «Північ» Віктор Ніколюк вручили батькам, дружинам та дітям загиблих воїнів 26 державних нагород, якими Указами Президента України їх було нагороджено за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Усі ці родини з Чернігівщини. Вони втратили на війні своїх найрідніших: сина, чоловіка, батька, брата.
Отримали нагороду сина Сергія ІВАНЕНКА і його мама Світлана Павлівна, сестра Таня, брат В’ячеслав і племінник Славик. Вперше, після визволення Чернігівщини, вони всією родиною відвідали і село Лукашівку, місце, де загинув їх Серьожка. Цей страшний бій для хлопця, ймовірно, був першим і… останнім. Як розповідають рідні загиблих у Лукашівці, наших захисників взяли в оточення. Були вони тільки з автоматами, а їх «градами», бомбами із літаків, танками…
Сергію Іваненку було 25 років. У Талалаївці пам’ятають його старанним учнем, чудовим футболістом і просто — щирим, добрим юнаком. Він дуже любив своє селище, де живуть найрідніші, а ще всім серцем полюбив Чернігів, де закінчив Національний університет «Чернігівська політехніка», працював за спеціальністю в одному із відділень «Альфа-банку», грав в одній з Чернігівських команд. Любив, мріяв…
Як розповідають рідні, Серьожа перші пару днів війни ховався у підвалі. Здав кров… Мама просила їхати додому, а він відповів, що більше не буде ховатися, бо це не вихід. Шукав можливість записатися у тероборону. Не взяли, бо хлопець не служив строкову службу. 3 березня розповідав по телефону мамі, що склав військову Присягу і віднині служитиме у ЗСУ.
Тоді він уперше в житті взяв до рук автомат. Звичайно, досвіду ніякого. Тільки одне величезне бажання — зупинити ворога, не допустити його у Чернігів! Уже тепер зрозуміло, що поряд із Сергієм були і досвідчені воїни, хто брав участь в АТО, і такі, як він, хто просто не міг ховатися у підвалах, наприклад, відомий боксер Юрій Ворона.
8 березня Серьожа вітав маму і сестру. Він не казав про ту ситуацію, яка є насправді, навпаки, як завжди, підбадьорював їх. Наступного дня зв’язку вже не було… Всі 26 захисників, рідні яких отримали їхні нагороди, загинули у нерівному бою 9 березня у Лукашівці, хто вижив, потрапили в полон. Тіла загиблих вдалося забрати тільки у перших числах квітня, після відступу загарбників. Сергія Іваненка рідні опізнали лише 11 квітня. 13 квітня його похоронили в Талалаївці. Всього тиждень Сергій був захисником за життя і залишиться ним навічно!
«Колись у мене будуть діти і що я їм скажу? Ховався у підвалі, коли інші воювали? Я так не можу!» — сказав Сергій мамі, сестрі і брату. Із цими його словами їм жити далі. Обов’язково жити! І перемагати!
Олександра ГОСТРА
