Повага й гідність замість стереотипів: комунікація з ветеранами та ветеранками з інвалідністю
Поранення й травми, отримані під час захисту держави, — це досвід, який заслуговує на повагу, вдячність і розуміння. Коли ветеран або ветеранка повертаються з війни, відповіддю суспільства та держави мають бути не упередження, а гідне ставлення до людини, її шляху та пережитого.
Те, як ми говоримо, які слова обираємо та які запитання ставимо, безпосередньо впливає на відчуття прийняття й поваги до Захисників і Захисниць з інвалідністю.
Пам’ятайте: інвалідність — це лише частина фізичного стану людини, а не визначення її особистості. Людяність і повага завжди мають бути на першому місці.
Не робіть припущень щодо потреб
Фраза «Давайте я вам допоможу» може звучати нав’язливо та позбавляти людину вибору.
Натомість краще ставити нейтральні запитання:
— «Вам потрібна допомога?»
— «Чи можу я вам чимось допомогти?»
Повага до особистих кордонів і права на автономію має особливе значення для ветеранів і ветеранок.
Уникайте жалю та надмірної героїзації
Обидва підходи створюють психологічний тиск.
Не всі ветерани комфортно почуваються, коли їх називають «героями». Багато Захисників і Захисниць переконані, що справжніми героями є їхні полеглі побратими й посестри.
Так само недоречним є прояв жалю. Перед вами — людина, яка пройшла складні випробування, вистояла та боролася з реальним ворогом. Вона не потребує співчуття — лише поваги.
Саме така взаємодія допомагає ветеранам і ветеранкам з інвалідністю відчувати себе частиною спільноти, а не людьми, до яких ставляться з обережністю чи напруженням.
За матеріалами психологів Гарячої лінії кризової та юридичної підтримки
Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів України:
0 800 33 20 29
(дзвінки безкоштовні та конфіденційні)
Чернігівський обласний ТЦК та СП
